Не так давно вчені довели, якщо один з органів відчуттів пригнічується, то інший навпаки стає більш чутливим. 
В мене ж мабуть така ж ситуація. При зору в -8 я, на мою думку, маю бездоганний нюх.  В  чому це проявляється? Завдяки запаху я ідентифікую не лише предмети, їжу а і людей. "Як це так, за запахом ідентифікувати людину? Типу милась вона зранку чи ні?". Ось таке запитання мені ставить більшість знайомих. 
Це, звичайно, також важливий фактор. Погодьтесь, якщо від людини неприємно пахне, навряд чи вам захочеться з нею спілкуватися. Але мова навіть не про це. 
Свого роду талант "запаху" я відкрила в собі після прочитання книжки "Парфумер". Вона настільки вразила мене, що я почала помічати в собі, як все більше "принюхуюсь" до навколишнього середовища. Так, звичайно, я може і не здатна  по пам'яті створювати унікальні аромати, але і Греную на це знадобились роки практики. Але в мене з часом виникла свого роду теорія, що кожна людина має свій унікальних запах, який не повторюється як і відбитки пальців. Він не залежить ні від парфумів, ні від кількості водних процедур на день. Щоб людина не робила, але вона матиме цю "мітку". Важко пояснити, але кожна риса характеру має запах. Чи то злість, яка мені здається трохи гострою, чи заздрість, яка має солодкувато-кислий запах, чи то щастя, яка одурманює голову ніжно-солодким ароматом. 
Еталоном ніжності і любові є моя мама. Вона завжди пахне таким солодким, квітуче-п'янким ароматом, що не хочеться полишати це відчуття. І це не дивлячись на те, що парфуми моя мама змінює мало не щомісяця! Коли я обіймаю маму, я завжди вдихаю цей запах на повні легені, щоб він як можна довше залишився зі мною. 
Або от мій тато. Він же для для мене еталон сили та мужності. Щоранку він в прямому сенсі вмивається парфумами. Декілька років тому ми з сестрою заборонили йому вранці нарізати хліб, бо він постійно був просякнутий неймовірною кількістю парфумів, їсти було просто неможливо. Але попри все це я буквально "занюхуюсь" ним. Такий сильний, дещо мускатний запах, іноді навіть трохи гіркуватий, але водночас такий п'янкий, що магнітом притягує до себе. 
Або запах мого племінника. Ви ніколи не помічали, як пахнуть немовлята? Десь читала, що вони пахнуть Богом. А може це дійсно так і є? Бо Михайлик завжди пахне кукурудзяними пластівцями та молоком з медом :).  
При знайомстві з людиною я першочергово звертаю увагу на її запах, а вже потім на зовнішність чи інтелект. Смішно? Можливо, але поки що мій нюх не підводив мене. 
А чим же пахне любов?  Це в моєму розумінні така собі суміш мами з татом, маленької дитини та улюблених спогадів. До числа останніх можу занести подаровані багато років тому моїх Хрещеним італійські парфуми, запах моря на мису Тарханкут, соковиті черешні, запах нової книжки, рожеві півонії та мамина кофта, яку я пам'ятаю ледь не з народження.
  Запах для мене це необхідна складова любові. Смішно? Смійтесь на здоров'я, а я, вдягнувши на себе светр мого хлопця, насолоджуюсь таким рідним запахом любові :)